Текст данной песни:
У маленькій лікарні на околиці великого міста лежали дві матері Чорнокоса й Білокоса. Вони народили синів. Сини народились в один день у Чорнокосої матері вранці, у Білокосої -ввечері. Обидві матері були щасливі. Вони мріяли про майбутнє своїх синів.
- Я хочу, щоб мій син став видатною людиною, сказала Біло-коса мати. Музикантом або письменником, відомим усьому світові.
- А я хочу, щоб мій син став доброю людиною, сказала Чорнокоса мати. Щоб ніколи не забув матері й рідного дому, щоб любив батьківщину
Щодня до молодих матерів приходили чоловіки. Вони довго дивилися на маленькі личка своїх синів, а в очах у них сяяло щастя, подив і замилування.
Минуло тридцять років. У ту саму маленьку лікарню на околиці великого міста прийшли дві жінки Чорнокоса і Білокоса. В їхніх косах уже сріблилася сивина, обличчя були порізані зморшками, але жінки були такими ж гарними, як і тридцять років тому. Вони впізнали одна одну. Вони розповідали одна одній про своє життя. Чоловіки обох жінок загинули на війні.
- Ким же став твій син?
- Видатним музикантом, з гордістю відповідала Білокоса мати. Невже ви не знаєте мого сина? -1 Білокоса мати назвала імя музиканта. А твій син ким став? спитала Білокоса.
- Хліборобом, механізатором. З ранньої весни до пізньої осені син мій оре землю і сіє хліб Живемо ми в селі кілометрів за сто звідси.
- А проте, щастя тебе обминуло, сказала Білокоса. Твій син став простою, нікому не відомою людиною.
Чорнокоса мати нічого не відповіла.
І дня не минуло, а до Чорнокосої матері приїхав із села син. У білому халаті він сів на білу лавку, довго-довго про щось шеп-тався з матірю. В очах Чорнокосої матері світилася радість. Вона тримала у своїх руках сильну, засмаглу на сонці руку сина й усміхалась. Прощаючись з матірю, син, ніби вибачаючись, виклав із сумки на маленький столик виноградні грона, мед, масло.
- Видужуйте, мамо, сказав він на прощання та поцілував її.
А до Білокосої матері ніхто не прийшов. Увечері вона сказала
- У сина зараз концерт Якби не концерт, він, звичайно, прийшов би
На другий день надвечір до Чорнокосої матері знов приїхав син-хлібороб із далекого села. Прощаючись з матірю, син виклав на маленький столик бджолиний стільник, білу паляницю й яблука. Від щастя обличчя у Чорнокосої жінки світилося
До Білокосої матері ніхто не приходив.
Місяць лежали дві матері, щодня приїжджав до Чорнокосої матері син-хлібороб, привозив синівську посмішку, і, здавалося, мати тільки від тієї посмішки видужує.
До Білокосої матері так ніхто й не прийшов.
Прощаючись із Чорнокосою матірю, Білокоса попросила її побути з нею кілька хвилин наодинці. Білокоса мати із сльозами на очах запитала
- Скажи, люба, як ти виховала такого сина? Ти щаслива, а я і вона заплакала.
- Я скажу тобі всю правду. Син, якого я народила в той щасливий день, помер Помер, коли йому не було ще й року А це не кровний мій син, але рідний. Я усиновила його трирічним хлопчиком
Патріотизм починається з колиски. Не може бути справжнім сином своєї Вітчизни той, хто не стає справжнім сином матері й батька.
